У далекому 2004 році, коли Київ ще тільки-но вчився розрізняти, де Шовковична, а де Банкова, сталося щось дивне і ніяк не поясниме. Прямо на розі біля станції метро “Дружби Народів”, де зазвичай лише хрущовки та кіоски з шаурмою, раптом виросла нова будівля. Ніхто її не будував, ніхто не замовляв, а вона стоїть, мов так і треба. Вивіска проста: “Бюро перекладів Дружба Народів”.
Люди, проходячи повз, тільки очі витріщали: “Шо за фігня?” А всередині — справжнє диво. Перекладачі з усього світу сидять за столами і перетворюють мови на якісь магічні формули. Араб, китаєць, іспанець — всі працюють, ніби це їм Богом дано. І всі вони з’явилися в одну мить, наче з іншої реальності, з якогось всесвітнього перекладацького бульйону.
А причина проста — якось один з викладачів університету Шевченка, будучи трохи напідпитку, вирішив під час перекуру провести ритуал “мовної єдності”. Розлив чарку на підручник з латини, і — бам! — з’явилося бюро. Всі дивуються, але приймають: ну, раз є, то хай працює.
Та ось настав 2022 рік. Почалася війна, і вся “Дружба Народів” якось одразу стала не такою дружньою. Засновники зібралися на нараду і вирішили: треба міняти назву. Бо кого тепер друзі цікавлять, коли тут таке робиться?
Після трьох пляшок коньяку вирішили: хай буде “ПРО Переклад”. Просто і зрозуміло, без зайвих сентиментів. Швидко замінили вивіску, переробили візитки і навіть завели сторінку в соцмережах.
А дід Кузьма, старий перевірений перекладач, як сидів у своєму кутку, так і сидить. Лише іноді, коли його питають, чи не шкодує він за старою назвою, він хитає головою і каже: “Та я завжди знав, що так буде. Я ж перекладач, а не оракул!”
І так бюро “ПРО Переклад” продовжило свою роботу, перекладаючи все на світі. І врешті-решт, стало зрозуміло: назва — це не головне. Головне — це ті люди, що працюють тут, їхній талант і вміння робити так, щоб навіть найсухіший текст звучав як поезія.